Installing Joomla

Вугледар – невеличке затишне місто, розташоване на щедрих, багатих, родючих землях безкрайнього Донецького степу. Своїм народженням місто зобов’язане початку освоєння Південно - Донбаського вугільного регіону. Молодий, сучасний та прогресивний Вугледар – це перлина Донецького краю, яка славиться видобутком «чорного золота», талановитими та працьовитими людьми.

Місто Вугледар сьогодні відоме завдяки двом шахтам: «Південнодонбаська №1» та «Південнодонбаська №3» (нині шахта ім. М.С. Сургая), але у 60 роках XX сторіччя на його місті був степ, точніше, колгоспні поля, які поступово поступалися територією новобудові, що називалася тоді «строительство Южного Донбасса».

Країні було потрібно вугілля. Старі родовища Донбасу вже виробилися, і геологи знайшли нові багаті підземні поклади між Донецьком і Маріуполем. Прийнята 14.06.1962 Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи з подальшого розвитку вугільної промисловості Донецького басейну» визначила головним завданням партійних і господарських органів Донбасу подальший розвиток видобутку вугілля, з цією метою «для обеспечения строительства шахт во вновь осваиваемом угольном районе южной части Донецкого бассейна: Совету Министров Украинской ССР - подготовить в 1962 году проектно - сметную документацию, а в 1963 году – осуществить строительство основных объектов подготовительного периода». На виконання даної Постанови в 1963 році інститутом «Донгіпрошахт» був виконаний генеральний план об’єднаного масиву шахт Південного Донбасу і проектне завдання житлово - побутового будівництва шахти «Південнодонбаська» №1. Наказом голови держкомітету паливної промисловості при Держплані СРСР у липні 1964 року проектне завдання на будівництво шахти «Південнодонбаська» №1 було затверджено.

З самого початку планувалося закласти 7 великих шахт, потужністю 3 - 8 тис. тон вугілля на добу. Аргументи на користь освоєння нового району і фінансування такого великомасштабного будівництва наводилися вагомі: «В освоенных районах верхние слои угля уже выбраны либо выбираются, нижние расположены на глубине 1200 - 1500 м, а в Южном Донбассе уголь залегает на глубине 350 - 1000 м, то есть такие шахты будут дешевле в строительстве и выгоднее в эксплуатации. А главное - уголь тут отменный. Он вмещает мало серы, при этом хорошо коксуется».

18 лютого 1964 року 12 «десантників» – робітників тресту «Донецькшахтострой» – висадилися на посту № 90 Донецької залізниці. «Командували» робітниками виконроб Гриценко К.Ф. і майстер Марченко Л.М. Вже у цей же день було звільнено майданчик під будівництво будинку станції «Южнодонбасская». Фактично до місця будівництва, крім залізниці, ніяких інших шляхів не було. З приходом тепла почалися роботи з будівництва житлових будинків для працівників станції.

Відлік віку міста ведеться з моменту, коли у фундамент першого житлового будинку у 1964 році був закладений перший камінь. У житті нового селища незвичайним було те, що всі організації відкривалися майже одночасно. Другорядного нічого не було. Усе було першочерговим, усе було необхідним. Але основною метою будівництва і самими головними подіями у житті було спорудження шахт.

Першими на будівництво комплексу первістка Південно - донбаського вугільного родовища - шахти «Південнодонбаська» №1 – приїхав колектив будуправління №15. У 1965 р. розпочалося будівництво корпусу АПК і усіх поверхневих споруджень майбутньої шахти, але сама знаменна дата була в травні 1967 року, коли перша бригада шахтобудівного управління № 2 із 15 чоловік приїхала будувати основний комплекс шахти.

Згідно наказу Мінвуглепрому СРСР у 1969 році було переглянуто проектне завдання будівництва шахти з метою підвищення технічного рівня проекту. Скоригований проект був затверджений у 1971 році, за яким режим роботи шахти передбачався наступний: число робочих днів у році 300 при безперервному тижні; тривалість зміни 6 годин для підземних робітників і 8 годин для поверхневих; видобуток вугілля і підготовка роботи в шахті передбачалася в три зміни, четверта зміна – ремонтно - підготовча. Проектна потужність шахти збереглася за раніше затвердженим проектом - 1,8 млн. тон на рік або 6000 тон на добу. «Розрахунковий термін служби шахти при прийнятих промислових запасах до відпрацювання 116,7 млн. тон і річній проектній потужності 1,8 млн. тон становить 65 років, а з урахуванням розвитку і згасання - 70 років. За можливого відпрацювання промислових запасів в зоні вивітрілих порід (25,3 млн. тон), тобто всіх запасів, термін служби шахти - 79 років, з урахуванням розвитку і згасання - 84 роки».

Будівництво тривало 6 років, і вже в грудні 1973 р. гірники шахти видали на- гора перше вугілля. Приймав шахту - новобудову і працював її першим директором до квітня 1975 року Анатолій Порфирійович Кладійов. У квітні 1975 року шахту прийняв Михайло Іванович Віслий і працював до липня 1981 р. Свій перший мільйон вугілля шахта видала вже у 1976 році.

У липні 1981 року директором шахти стає Бугара Михайло Іванович, який керував передовим у Донбасі підприємством чверть сторіччя (до листопада 2006 року). Бугара М.І. - Заслужений шахтар України, повний кавалер Знаку «Шахтарська слава» (III, II та I ступенів), повний кавалер Знаку «Шахтарська доблесть» (III, II та I ступенів), кавалер ордену «За заслуги» III та II ступенів, Почесний енергетик України, Почесний працівник вугільної промисловості, нагороджений медалями «За доблестный труд», «За трудовое отличие».

Під керуванням Бугари М.І. підприємство досягнуло найвищих виробничих показників, а також отримало всеукраїнське та міжнародне визнання.

1983 рік –досягнуто максимальний видобуток вугілля за всі роки роботи шахти (1778,4 тисяч тон вугілля). У 1999 році - шахта переможець Всеукраїнського конкурсу в номінації «Лідер паливно - енергетичного комплексу». У 2000 році підприємство було серед трьох номінантів на звання кращого підприємства в номінації «За модернізацію виробництва» міжнародного фестивалю «Золотий скіф». В тому ж році підприємству було присвячено окрему сторінку в Національному презентаційно - іміджевому альманасі «Золота книга ділової еліти України». У 2002 році – підприємство переможець іміджевого альманаха «Ділова Україна XXI сторіччя»; у 2003 - переможець конкурсу «Золоті торгові марки України».

Від роботи містоутворюючого підприємства, яким була шахта «Південнодонбаська №1», майже повністю залежала життєдіяльність шахтарського селища, а згодом вже і міста Вугледара. Шахта під керівництвом Бугари М.І. утримувала або надавала допомогу в утриманні більшості об’єктів соціальної інфраструктури населеного пункту.

Так, у 1986 році, було підтримано ініціативу мешканців і надано вагому допомогу щодо облаштування у центральній частині Вугледара місця відпочинку, що положило початок будівництву та облаштуванню бульвару, який нині відомий мешканцям, як бульвар Шахтарський.

З 2008 року по липень 2020 року шахту очолює Коломієць Володимир Олексійович - Заслужений шахтар України, повний кавалер Знакe «Шахтарська слава», повний кавалер Знаку «Шахтарська доблесть», Почесний шахтар України, кавалер ордену «За заслуги» III ступеню. Сьогодні щахту очолює Грачов Є.І.

У 2012 році прохіднику дільниці підготовчих робіт шахти «Південнодонбаська» №1, повному кавалеру знаку «Шахтарська слава», кавалеру знаку «Шахтарська доблесть» II, III ступенів, кавалеру орденів «За заслуги» II ступеню і «За мужність» II ступеню, Заслуженому шахтарю України - Романенку Дмитру Васильовичу, за визначний особистий внесок у розвиток вітчизняної вугільної промисловості, зміцнення енергетичного потенціалу держави, багаторічну самовіддану працю та високу професійну майстерність, присвоєно звання Героя України.

Сьогодні щахту очолює Грачов Є.І.

Другою в регіоні стала шахта «Південнодонбаська» №3, запроектована в центрі родовища (з 2016 року – ДП «Шахта імені М.С. Сургая»). За планом це найбільша шахта на родовищі продуктивністю 8 тис. тон вугілля.

Історія підприємства бере початок з 1964 року, коли інститутом «Донгіпрошахт» було розпочато технічне проектування будівництва шахти «Південнодонбаська» №3 з річною виробничою потужністю 1800 тисяч тон вугілля. В ході проектування виникла необхідність розширити межі ділянки на північний захід від вивченої площі з метою збільшення виробничої потужності до 2400 тисяч тон. Завдання було виконано інститутом «Донгіпрошахт» відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 473 від 29 червня 1973 року.

У 1974 році відповідно до рішення Ради Міністрів СРСР і наказу Міністерства вугільної промисловості СРСР будівництво шахти «Південнодонбаська» №3 було розпочато. Будівництво велося силами тресту «Донецькшахтобуд», «Донецькшахтоспецстрой», «Донецькшахтобудмонтаж», «Донецькшахтопроходка». Генпідрядною організацією з будівництва поверхневих споруд шахти було ШБУ №15 тресту «Донецькшахтобуд».

У 1973 році почалися підготовчі будівельні роботи на Піденнодонбаській №3, а з 1975 роком зв’язаний і початок будівництва основного комплексу шахти. Будували її протягом 10 років - усього 7 комсомольсько - молодіжних бригад. Середній вік шахтобудівників і гірників був 25-27 років - це був «сплав молодости и опыта», як писали тоді газети. Будівництво було оголошено Всесоюзним ударним комсомольським.

У рік п’ятдесятиріччя стахановського руху і у День шахтаря 1985 року шахта - новобудова видала на-гора своє перше вугілля. 30 серпня 1985 року на транспаранті з’явився напис: «Принимай, Родина, первый уголь Южнодонбасской третьей». Офіційно шахта була здана в експлуатацію 5 листопада 1985 року. 06.11.1985 року державною приймальною комісією був підписаний акт про прийом шахти в експлуатацію, закінченої будівництвом 1-ї черги, з промисловими запасами 162,9 тисяч тон і виробничої потужністю 1200 тисяч тон вугілля на рік.

Коли шахту здавали в експлуатацію, будівельники генпідрядного тресту «Донецькшахтобуд» написали на транспаранті «Мы освоили тебя, Южный Донбасс!».

Першим директором шахти став Олексішин Володимир Григорович. Потім шахтою керував Фомічов Владислав Миколайович. Протягом 12 років (1991-2003) шахту очолював Захаров Валерій Сергійович - Заслужений шахтар України, повний кавалер Знаків «Шахтарська слава» та «Шахтарська доблесть», кандидат технічних наук (2000), дійсний член Української Академії наук національного прогресу (у 2000), номінант Золотої книги ділової еліти України. У 2003-2007 роках підприємством керував Заслужений шахтар України Анатолій Олександрович Мозолєв. Директорами підприємства також були: Мамлєєв Ш.В.- повний кавалер знаку «Шахтарська слава», кавалер знаку «Шахтарська доблесть» III ступен., лауреат номінації «Лицар Вітчизни»; Кудінов В.М. - Заслужений шахтар України, повний кавалер знаків «Шахтарська слава» і «Шахтарська доблесть»; Бішовець І.І., Мовчан В.О.; Сівцов С.В.- повний кавалер знаку «Шахтарська слава». Сьогодні щахту очолює Сокун О.С.

Проектної потужності першої черги шахта досягла у 1998 році, видобувши 1262 тис. тон вугілля. Проектної потужності другої черги досягнуто у 2001 році, коли видобуток вугілля склав 1570 тис. тон. У 2002 році за вагомий внесок у розвиток вітчизняної вугільної галузі, високі виробничі показники і стабільну роботу в нових економічних умовах шахту нагороджено Орденом Пошани Міжнародної кадрової Академії. У 2004 році за впровадження сучасних технологій та високу якість вугілля підприємство нагороджено дипломом лауреата загальнонаціонального конкурсу «Вища проба», в тому ж році шахті вручено міжнародний диплом Євростандарту. У 2005 році підприємство стало лауреатом рейтингу «Сто найкращих» у своїй галузі по України. У 2009 підприємство відзначено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

У 2010 році шахті присвоєно ім’я Героя України - Миколи Сафроновича Сургая.

Для періоду, коли будувалося місто, був характерний бурний економічний розвиток Донецького регіону. Під будівництво шахт і нового селища були відведені землі Волноваського і Мар’їнського районів. Адміністративно шахта «Південнодонбаська» №1 і нове селище були підпорядковані Мар’їнському району Донецької області.

З початку будівництва селище не мало свого найменування. В офіційних документах воно значилося, як селище будівництва вугільних шахт Мар’їнського району. Коли у 1966 році був заселений перший житловий будинок, мешканці стали називати свій населений пункт «поселок Южний». Подальший розвиток селища вимагав будівництва у благоустроєного житла. Отже, житлове будівництво йшло великими темпами. А 1968 році мешканці запропонували нове ім’я селищу – Вугледар. Першу вулицю було названо на честь шахтобудівників.

Рубіжним роком стає 1969, коли 18 червня виходить Указ Президії Верховної Ради УРСР в якому, зокрема, було зазначено: «Задовольнити клопотання населення та обласних організацій і присвоїти найменування новозбудованим населеним пунктам: в Донецькій області селищу будівництва вугільних шахт Мар’їнского району - селище Вугледар». Через декілька днів рішенням Донецького облвиконкому від 26.06.1969 року Вугледар було віднесено до категорій селищ міського типу (смт) і в ньому створюється селищна рада.

На 01.01.1970 року у селищі вже проживає 2264 мешканця. Станом на квітень 1970 року вже здано в експлуатацію 17 житлових 5-ти поверхових будинків, 2 гуртожитки, дитячий комбінат, побутовий комбінат, їдальня, школа, котельня та літній кінотеатр.

Наступною сходинкою стає рік 1973, коли Вугледар фактично відривається від Мар’їнського району і переходить у підпорядкування Петровському району міста Донецька (березень 1973 року). Продовжується будівництво соціальної інфраструктури. У жовтні 1989 року Вугледар змінює статус – його віднесено до категорії міст районного підпорядкування.

А менш, ніж за два десятка років, місто вже набуває нового статусу. Постановою Верховної Ради України №1943-XII від 6 грудня 1991 року місто Вугледар Петровського району міста Донецька віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.

9 травня 1975 року у місті відбулося відкриття першого пам’ятника – Стели 13 - ти десантників, присвяченої пам’яті бійців десантного загону під командуванням М. Трифонова (Югова), які 31 травня 1943 року прийняли нерівний бій з переважаючими силами ворога у відкритій степовій місцевості поблизу сучасного Вугледара.

Є в історії міста й трагічні дати. 29 червня 1991 року страшна трагедія сталася на шахті «Південнодонбаська №1». В її надрах залишили своє життя відразу 32 гірники. В пам’ять про загиблих гірників на бульварі Шахтарському була встановлена пам’ятна плита. Згодом виникла ідея спорудження у місті пам’ятника, який би став би символом шахтарського міста, героїчної праці гірників. Будівництво пам’ятника розпочалося у 2006 році. Урочисте відкриття пам’ятника «Шахтарська слава» відбулося у День Шахтаря в серпні 2007 року.

У жовтні 2019 року місто обласного значення Вугледар стає адміністративним центром Вугледарської об’єднаної територіальної громади у складі Вугледарської міської, Павлівської та Степненської сільських громад Мар’їнського району.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №710р місто Вугледар визначено адміністративним центром Вугледарської міської територіальної громади у складі Вугледарської (міської), Богоявленської, Павлівської, Новоукраїнської, Степненської сільських громад Мар’їнського району; Микільської, Петрівської, Єгорівської сільських громад Волноваського району.

Нещодавно розміщене

 

 

Вугледарська міська рада:

85670 м. Вугледар Донецької області

вул. 30-річчя Перемоги, будинок 16

телефон приймальні +38 06273 64274

vug.v@dn.gov.ua vmr@vugledar-rada.gov.ua

 

  

euroflayer

google play app store

 

 

 

Гаряча лінія Вугледарської

міської ради: 0800505456

Графік роботи: щоденно у робочі дні

з 08.00 до 12.00 та з 13.00 до 17.00

(п’ятниця та передсвяткові дні до 15.45)